Ми у Facebook

Паблік Навчального центру “AB-Lingvo” https://ablingvostudy

Робота в “AB-Lingvo” https://ablingvowork

Здоровий Спосіб Життя https://everhealthylife

Пошук

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content

Комунікативна методика. Для кого вона?

Така бажана, омріяна, жадана методика – віяння сучасності чи нагальна потреба? Про неї дуже багато говорять учителі іноземних мов та здобувачі освіти, її впроваджують у садочках та школах, її використання обіцяють потенційним клієнтам сучасні мовні центри. Чи справді вона така ефективна? Якщо так – чи для кожного? А для кого вона не є дієвою? Якщо ми з вами ведемо про це мову, то припустимо, що ефективність цієї методики все ж не є стовідсотковою. Або навіть висловимо впевненість у цьому! Давайте розберемося в усьому по порядку.

Комунікативна методика – це методика спілкування, коли вчитель розмовляє з учнями на уроках виключно іноземною мовою (у 70-80 відсотках випадків). Таким чином моделюється мовне середовище, де учні повинні навчитися висловлюватися так, щоб їх розуміли оточуючі, нібито вони насправді потрапили до іншої країни та мають потребу у спілкуванні, без чого неможлива, власне, життєдіяльність у цій країні. Іноземна мова (!) вивчається для того, щоб мати змогу спілкуватися. Тому комунікативна методика – це справді ПОТРЕБА! Це потреба для тих, хто хоче швидко почати говорити.

Що має відбуватися на уроці за цією методикою?

(Хочемо звернути вашу увагу на те, що далі описується саме методика, якою вона покликана бути. Про те, як це відбувається на уроках у школах, не дискутується у даній статті).

• Як було вже згадано вище, учитель веде дискусію на уроці у 70-80 відсотках випадків. Рідна мова вчителю потрібна для того, щоб пояснити так би мовити складні моменти (те, що важко пояснити іноземною мовою та потребує перекладу). 

• На уроках в основному розмовляють. Більшість письмових граматичних завдань, вправ на прослуховування текстів, на читання дається додому. На уроці 70 відсотків часу приділяється саме говорінню. Вважається, що недоцільно використовувати більше часу учня на уроці на інші завдання окрім комунікативних. 

• Говоріння стоїть на першому місці. Розуміння мови та вміння розмовляти – самоціль цієї методики. Граматика та вимова відходять нібито на задній план. Вважається, що не так важливо вміти правильно говорити та вимовляти слова, ніж спілкуватися взагалі. Граматика та вимова додадуться пізніше. (За необхідності все ж доведеться звернутися до репетитора, або, можливо, займатися самостійно на онлайн-ресурсах). 

• Розмовляти на уроці має саме учень. Тому говорити про непрофесійність учителя, лише спираючись на те, що він мовчить на уроці, – безглуздо. Якщо на занятті говорять учні, а вчитель мовчить, то, навпаки, ви потрапили до висококласного спеціаліста! Якщо практикується усне мовлення, то говорити мають саме учні. Учитель лише підтримує розмову.

• У процесі говоріння не виправляються помилки учнів, які повинні доводити свої думки тими можливими способами, на які вони здатні. І цих способів вони навчаються на таких розмовах. Це максимальне наближення до реальних ситуацій. Звісно, помилки виправляються вчителем у кінці завдання. 

Коли діє ця методика?

1). Коли учень потрапляє у мовне середовище, а відтак, має нагальну потребу. Коли учень має дуже велику мотивацію на майбутнє. Коли учень має базу та швидко схоплює лексику та граматику (або ж для цього треба призначати додаткові заняття).

2). Коли щоденна практика складає бажано по 2-3 години, або коли стандартних занять на тиждень принаймні 5-6 (моделювання мовного середовища). 

Коли ця методика не діє?

1). Коли учень прийшов навчатися через силу. Тобто у нього немає мотивації. 

2). Двох уроків на тиждень за цією методикою зовсім недостатньо. Тому вона не буде дієвою. 

3). Коли в учня немає лексичної або граматичної бази. Інколи з учнями вистачає двох уроків на тиждень лише на граматику та слова. Для здобуття бази потрібний певний період часу. 

4). У кожного педагога бувають такі слабкі учні, які не в змозі виконати правильно лексичні та граматичні вправи вдома самостійно. Про комунікативну методику в цьому випадку навіть йтися не може. Спочатку потрібно здобути мотивацію та базу – а потім комунікувати! 

Якщо в дитини немає мотивації, – то від того, що вона механічно повторюватиме за вчителем фрази на уроці, не буде жодної користі. По факту дитина не знає слів та не може відтворювати лексичні одиниці. Ну, і грамматику роз’яснювати слабким учням та тим, хто лише починає вивчати мову, потрібно по-особливому: таблички, схемки,  перекладання місцями карток тощо… Це зовсім інша методика – класична у широкому розумінні. 

Резюме

Тому, підсумовуючи, можна сказати, що під кожного учня вчитель має добирати методику індивідуально. Це і є індивідуально орієнтоване навчання або індивідуальний підхід. Тому, коли ви чуєте в рекламі обіцянки стосовно комунікативної методики, варто мати на увазі, що її застосування можливе не в усіх випадках. Якщо навчальний центр чи окремий учитель (як вони стверджують) займаються лише за комунікативною методикою, то це може означати наступне: або ваша дитина встигатиме разом з усіма учасниками процесу (і вам пощастило), або буде змушена покинути заняття через те, що вона не “тягне” навчання, або буде хронічно відставати від групи (що теж з часом змусить покинути заняття через неефективність). 

Комунікативна методика, безсумнівно, є ефективною, але не для всіх категорій учнів. Учитель повинен протестувати учня та сказати, чи той наразі готовий займатися за нею.

І наостанок дивне спостереження!

Усім відомо, що шкільні підручники закликають до викладання за комунікативною методикою (розроблені для цієї мети). У декотрих школах навіть навчають за автентичними, тобто іноземномовними підручниками. Але на ЗНО учні складають усе: усе, окрім спілкування! Виявляється, треба гарно знати лексику (в усьому її різноманітті) та граматику (і вона зовсім не є на останньому плані), а також старанно працювати над аудіюванням (не просто почув запитання та дав відповідь, а прослухав текст та виконав ряд завдань). І виявляється, що зовсім не самостійно потрібно було виконувати такого роду вправи вдома! А це додає слабких сторін комунікативній методиці. 

Тож комунікативна методика справді цінна, для того щоб почати говорити вмотивованій людині, яка має граматичну та лексичну базу. Якщо ж такої бази або мотивації немає, їх потрібно набувати за класичною методикою. І як тільки з’явиться перший проблеск, неодмінно потрібно переходити на новий рівень! 

Максим Чиж

Поширити:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *